Викорінити булінг шляхом боротьби лише з наслідками не вдасться

«Ми споглядаємо прояви цькування від дитсадка до університету»

— Пані Ларисо, як змінились правові механізми протидії булінгу з початку уведення цього поняття в українське законодавство?

— Від прийняття антибулінгового закону у грудні 2018 року та Порядку реагування на випадки булінгу у грудні 2019 року законодавство фактично не зазнало змін. Правова конструкція булінгу (цькування) учасника освітнього процесу, унормована ст.1 закону «Про освіту» та диспозицією ст.173⁴ КпАП, наразі застосовна в первинній редакції. І це попри те, що стрімкий розвиток й осучаснення освітніх правовідносин демонструють чимало практичних ситуацій з порушення прав учасників освітнього процесу, які неможливо кваліфікувати як булінг, що, відповідно, перешкоджає ефективному захисту прав потерпілих осіб та притягненню кривдників до відповідальності.

Наприклад, на практиці залишаються без дієвого реагування випадки насильства, які відбуваються в осередках дитячого дозвілля, таборах відпочинку, спортивних секціях, мистецьких студіях, хореографічних гуртках, які не мають статусу закладу освіти. Аналогічна ситуація з репетиторством, коли послуги з навчання іноземним мовам чи підготовки дитини до ЗНО/НМТ надають вчителі, студенти без статусу суб’єкта освітньої діяльності, за відсутності договірних відносин.

Поширеною є й практика залучення закладами освіти громадських організацій чи підприємців до проведення заходів неформальної освіти, консультаційних чи розважальних послуг для учнів, що не охоплює поведінку учасників таких подій законодавством про освіту та робить незастосовною до них антибулінгову модель відповідальності за вчинені правопорушення.

Окремо слід звернути увагу на незахищеність студентів, оскільки, визначивши спеціальним суб’єктом булінгу малолітню та неповнолітню особу, законодавець фактично залишив поза сферою реагування повнолітніх студентів, які потерпають від агресії, потрапляють в конфліктні ситуації між собою чи з викладачами.

— Чи достатньо існуючих запобіжників, якщо ні, то яких нововведень потребують відповідні нормативно-правові акти?

— У частині існуючих запобіжників я б відзначила ефективність локальних антибулінгових політик, дисциплінарних статутів та положень про відповідальність учасників освітнього процесу. Реалізуючи передбачений ст.30 закону «Про освіту» принцип прозорості та інформаційної відкритості власної діяльності, в закладі освіти підлягають публічному оприлюдненню на веб-сайтах:

правила поведінки здобувача освіти;

план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу;

порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу, а також порядок реагування на доведені випадки цькування та відповідальність осіб, причетних до булінгу.

Чи всі заклади освіти розробили власні регуляторні акти з протидії булінгу та оприлюднили їх на сайтах? – як свідчить досвід та інфопростір — ні.

У діяльності приватних закладів освіти зустрічається практика укладення так званих поведінкових договорів, де сторонами є адміністрація, батьки і дитина, кожен з яких приймає певний обсяг обов’язків в освітньому процесі та несе відповідальність за недотримання зобов’язань, вчинення дій, які містять ознаки цькування чи прояви інших форм насильства. Мова не про звичний договір про надання освітніх послуг, це швидше про спробу сторін запобігти виникненню булінгу шляхом домовленостей.

Позитивним вважаю упроваджений в деяких закладах освіти підхід «наставництва» та закріплення старшокласників за учнями молодших класів з метою контролю ненасильницької поведінки. Гарно себе зарекомендував проект «мирна школа», що сприяє розвитку співпраці педагогів, батьків і дітей.

Говорити про достатність законодавства, наведених практик та інструментів для розбудови безпечного освітнього середовища передчасно, але можна констатувати покрокові позитивні зрушення.

Вважаю, що ефективним запобіжником протидії булінгу може стати розвиток та повноцінне функціонування психологічної служби закладів освіти, забезпечення психологічного супроводу освітнього процесу та впровадження підходів чутливості до конфлікту, програм психоемоційної підтримки для учасників, а також робота юрисконсультів в штаті закладів освіти та правовий супровід роботи комісій. Значимою є популяризація педагогіки партнерства та налагодження стосунків «педагоги — діти — батьки», інтеграція компоненту правових знань до програм різних навчальних дисциплін, а також правопросвітництво, підвищення рівня правової культури і освіти населення.

— За даними ЮНІСЕФ, 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу. Ця статистика — наслідок недосконалого законодавства, ментальної та психологічної необізнаності чи бездіяльності з боку освітніх закладів, які мали б проводити профілактичні бесіди та заходи?

— Як свідчить досвід, статистика не завжди відображає реальний стан проблеми, зокрема і в ситуації з булінгом. Інколи розцінити ставлення до себе і відчути наслідки чи прояви булінгу, людина може в дорослому віці, попри те, що зазнала цькування в школі. Разом з тим, результати опитування демонструють реальність небезпеки освітнього середовища, передусім, для дитини. Небезпека булінгу криється не лише в негативних наслідках для жертви, а й для кривдника та свідків, які можуть відчувати незахищеність, соціальну ізоляцію, що потенційно здатне перерости в більш суспільно небезпечний конфлікт із законом.

Причина масового стикання дітей із проблемою булінгу — комплексна, і до наведених вами факторів я б додала відсутність виховання дисципліни у дитини, нерозуміння особистісних меж та правил поведінки, включеність дитини у сімейні сварки. Відзначу також пасивну роль і недостатню участь батьків в освітньому процесі дитини, практику покарань за неуспішність, інші неконструктивні способи виховання та впливу на поведінку дитини.

Нагадаю, що відповідно до ст.10 закону «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості, що виключає приниження честі та гідності дитини. Саме держава в особі уповноважених суб’єктів реагування має здійснювати захист дитини від усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, в тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Непоодинокими є випадки, коли причиною вчиненого цькування до однолітків чи педагогів слугує пережитий дитиною досвід домашнього насильства. Поряд з цим зауважу про етику родинного спілкування, коли, обговорюючи події дня, повідомлення класного керівника, інформацію з батьківських зборів, батьки емоційно вживають образливі висловлювання як прояв власного невдоволення ситуацією. Довіряючи авторитету батьків, дитина ретранслює почуте в школі, демонструючи неповагу до вчителів та учнів.

Явище булінгу не вакуумізоване, ми споглядаємо прояви цькування від дитсадка до університету, як дітьми, так і, на жаль, до дітей. Це досвід, якого потрібно і можливо уникнути, консолідуючи зусилля дітей, батьків, освітян, юристів, службовців, лідерів молодіжних осередків, небайдужої правозахисної громадськості.

— Із діджиталізацією та часом вимушеним переходом в онлайн-формат, почастішали й прояви кібербулінгу. Цей різновид більш складний в аспекті доказування, ніж офлайн-інциденти?

— Цифровізація поряд із значними перевагами онлайн-навчання, очікувано має недоліки й ризики зловживань, в тому числі, небезпеку онлайн-цькування. Дійсно, насильницькі діяння учасників освітнього процесу із застосуванням засобів електронних комунікацій нерідко складно довести, що, як наслідок, призводить до уникнення кривдником відповідальності.

Відеоролики, смс-повідомлення принизливого характеру за допомогою фейкових профілів з метою залякування, систематичні висловлювання у групі класу в додатках Viber чи Telegram нецензурною лайкою, погрози фізичною розправою, заклики скоїти самогубство, надсилання учнем вчителю домашніх робіт у виді файлів з образливими підписами, дистанційне втручання та зрив уроку на платформі «Google classroom», ігнорування вчителем учня шляхом непідключення до дистанційних уроків — це далеко не повний перелік сучасних прикладів онлайн-цькування.

Для реагування на випадок булінгу передусім необхідно «розвіртуалити» та ідентифікувати особу, яка надсилає повідомлення в мережі, а також зібрати відомості щодо обставин його вчинення, зокрема інформацію, збережену на технічних засобах чи засобах електронної комунікації (Інтернет, соціальні мережі, повідомлення тощо).

На практиці члени шкільних комісій, поліцейські, адвокати, інші суб’єкти реагування зіштовхуються з проблемою доступу до інформації, яка збережена на індивідуальних «гаджетах». Закритий статус груп, в яких поширюються образливі відео, фото чи висловлювання, локалізує доступ до них певному колу осіб. Доступ до телефону чи ПК для перегляду переписки, відзнятого чи змонтованого фото/відео можливо отримати за згодою їх власника.

З урахуванням правового режиму приватності та захищеності інформації з обмеженим доступом, як правило, документуються як докази відомості, що були публічно оприлюднені, розміщені у вільному доступі. Водночас в рамках справ про адміністративні правопорушення чи при розгляді повідомлень про булінг комісією закладу освіти систем не здійснюється тимчасовий доступ до речей і документів, до електронних інформаційних чи комп’ютерних систем. У справах про кібербулінг часто використовуються як докази покази свідків, а також посилання на профіль та скріни листування з кривдником, первинні пости на сторінках у соціальних мережах, завантажені файли, перевірка інформації про створення яких підтверджує причетність особи до скоєного.

З огляду на це, учасники освітнього процесу потребують підвищення рівня цифрової грамотності, включаючи організацію безпечного користування мережею Інтернет під час освітнього процесу та контроль за використанням засобів електронних комунікацій малолітніми чи неповнолітніми здобувачами освіти.

«Не варто недооцінювати наслідки насильства разового характеру»

— Батькам корисно було б дізнатись про алгоритм дій у випадках, коли їх діти стають жертвами булінгу. А також — як саме встановлюється межа, вихід за яку вимагає відповідного реагування? Адже часто діти конфліктують між собою, поки відбувається становлення колективу і те, на що одна дитина не звертає особливої уваги, для іншої може містити ознаки травмуючої події.

— Уважність батьків до поведінкових змін дитини, фізичних ушкоджень на тілі, перепадів настрою, небажання відвідувати школу, зниження успішності, відсторонення від колективу дає можливість запідозрити булінг чи розпізнати його. Взаємна довіра між батьками і дітьми стане запорукою раннього виявлення ситуації цькування.

Для дітей важливо відчувати турботу і захищеність. Нерідко на практиці дорослий, якому дитина довіряє проблему боулінгу, — це старші брат чи сестра, друзі, тренер, шкільний психолог чи сімейний лікар.

Батькам доречно бути обізнаними з проявами, які можуть бути підставами для підозри в наявності випадку булінгу в закладі освіти, перелік яких закріплено п.3 Порядку реагування на випадки булінгу, затвердженого наказом МОН від 28.12.2019 №1646. Це — невичерпний перелік, у кожної дитини може бути індивідуальне переживання травмуючої події й особистісне реагування на насильство.

В ситуації булінгу відсутній алгоритм виявлення чи розпізнавання межі, з настанням якої варто відліковувати початок реагування. Це — індивідуальна ситуація, що залежить від віку, особистісних рис характеру дитини, чутливості її реагування на образу чи фізичний біль. Здебільшого інформацію про цькування батьки можуть дізнатися з повідомлень класного керівника, розпізнати з неодноразових розповідей дитини про конфлікт з однокласником(цею), зміну ставлення зі сторони вчителя тощо. Відчувши тривожні дзвіночки, зверніться з дитиною до сімейного лікаря, медичного психолога, які допоможуть нормалізувати стан та виключити чи підтвердити обґрунтованість підозри на цькування.

Виявити булінг на ранніх етапах може допомогти звернення до психологічної служби закладу освіти, оскільки практичний психолог здійснює роботу з постраждалими від насильства дітьми, сприяє формуванню у здобувачів освіти відповідальної та безпечної поведінки, попередженню будь-яких видів і форм насильства та конфліктів, формуванню небайдужого ставлення до постраждалих дітей, усвідомлення необхідності невідкладного інформування педагогів про випадки домашнього насильства і конфліктів серед здобувачів освіти, що стали їм відомі.

Недооціненим вважаю статус соціального педагога, який сприймається батьками дещо применшено. Не всі батьки обізнані з тим, що згідно з Положенням про психологічну службу у системі освіти України, затвердженим наказом МОН від 22.05.2018 №509, соціальний педагог бере участь у наданні допомоги дітям і сім’ям, що перебувають у складних життєвих обставинах або потребують посиленої педагогічної уваги чи мають особливі освітні потреби, в тому числі постраждалим від насильства та військових конфліктів. Також соціальний педагог сприяє захисту прав здобувачів освіти від будь-яких видів і форм насильства, представляє їхні інтереси у правоохоронних і судових органах.

Батьки можуть повідомити про випадок булінгу, стороною/ учасником якого стали їхні діти, або якщо підозрюють про його вчинення, й про який отримано достовірну інформацію. Заява подається керівнику закладу освіти шляхом усного чи письмового повідомлення, у т.ч. із застосуванням засобів електронних комунікацій.

Батькам та іншим законним представникам дитини важливо знати про множинність суб’єктів реагування в ситуації булінгу та право вибору звернутися до кожного з них. Крім закладу освіти, батьки вправі звернутися до служби освітнього омбудсмена; служби у справах дітей; центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; органу місцевого самоврядування; засновника  закладу освіти, а також до територіального органу Національної поліції.

Вважаю, що звернення до закладу освіти, проведення комісійного розгляду за участі батьків згідно з Порядком №1646 та реалізація ними усіх повноважень із захисту прав дитини є ефективним першим кроком, що дає можливість з’ясувати обставини, зібрати докази, опитати учасників події. Переважна більшість випадків булінгу одночасно з роботою шкільної комісії скеровуються для реагування до органів поліції, які за наявності обґрунтованих підстав складають протокол про адміністративне правопорушення та разом із зібраними матеріалами передають справу до суду.

— Одна із ознак булінгу — повторюваність. Але як бути з кваліфікацією дій кривдника, якщо вдалося зафіксувати лише один із випадків цькування?

— Дійсно, систематичність — одна з характерних ознак булінгу, що відрізняє його від конфлікту.

Разові прояви насильства не повинні залишатися поза увагою, оскільки це може бути одним з візуалізованих епізодів, а попередні — приховані, і підлягають з’ясуванню. Тому раджу батькам повідомляти про підозру на булінг, в порядку реагування на яку в закладі освіти буде створено комісію з відповідним з’ясуванням всіх обставин.

Попри висновок про разовий конфлікт комісією мають бути вжиті заходи задля відновлення та нормалізації стосунків, створення сприятливих умов для подальшого здобуття освіти у групі (класі). В разі незгоди з висновком комісії про разовий конфлікт, батьки можуть звернутися до іншого суб’єкта реагування з ініціативою перевірити випадок, що стався.

Недоліком Порядку реагування на випадки булінгу є відсутність спеціальної процедури оскарження рішень комісії. Тому на практиці застосовується процедура звернень до вищого органу управління закладом освіти або до суду.

В ситуації разового цькування можливо звернутися до органу поліції із заявою про адміністративне правопорушення за ст.184 КпАП, яка передбачає адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Не варто недооцінювати наслідки насильства разового характеру. Залежно від травмуючого впливу на дитину, така поведінка кривдника може мати наслідком звернення потерпілої сторони з вимогою про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди в позасудовому чи судовому порядку. Також, з урахуванням ступеня суспільної небезпечності, разове насильство може містити ознаки кримінального правопорушення. 

— Нещодавно в одній із столичних шкіл стався випадок, в результаті якого школяр потрапив до лікарні. Наразі цей випадок кваліфікований як булінг. Чи достатньо такої кваліфікації, якщо йдеться не про стусани, синці і психологічний тиск, а про серйозні травми?

— Не знаючи деталей події, неможливо її компетентно прокоментувати. З інформації, оприлюдненої в ЗМІ, слідує, що були неодноразові попередні звернення мами до закладу освіти із заявами про булінг відносно її дитини. Разом з тим, випадок побиття дитини з урахуванням ступеню тяжкості отриманих травм, підлягає розслідуванню як кримінальне правопорушення.

Суміжними до булінгу можуть бути кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи, передбачені Кримінальним кодексом, зокрема: доведення до самогубства (ст.120); погроза вбивством (ст.129); тілесне ушкодження (стст.121, 122, 125); побої і мордування (ст.126). З урахуванням віку кривдника, який вчинив суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, до досягнення віку кримінальної відповідальності, кримінальний процесуальний закон передбачає особливості здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, застосування примусових заходів виховного характеру та інші особливості розслідування й призначення покарання.

«Судова статистика не відображає дійсний стан розгляду справ про булінг»

— За замовчування фактів булінгу та неповідомлення поліції передбачена й адміністративна відповідальність для керівника закладу освіти. Але на практиці, за даними Опендатабот у реєстрі за 2023 рік знайдено лише одну судову справу за ч.5 ст.173⁴ КпАП. Чим це можна пояснити?

— Відповідно до даних Звіту судів першої інстанції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення (№1-п) у 2023 році на розгляді перебувало 285 справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст.173⁴ КпАП, у т.ч. за звітний період надійшло 268. Кількість повернутих справ для належного оформлення становить 36, розглянутих — 219. Кількість осіб, відносно яких відбувся розгляд — 219, з накладенням стягнення — 108, про закриття справи — 110. Тобто, відповідальність за булінг понесли особи менше ніж у половині випадків. Якщо аналізувати причини закриття проваджень, то примітно, що 60 справ закрито у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, 28 — у зв’язку з малозначністю, 21 — за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

У грошовому еквіваленті, за даними звіту, накладено штрафів на суму 108171 грн., сплачено добровільно — 67 201 грн. Зберігається тенденція притягнення до відповідальності жінок — 85 осіб із 108. Причина — у переважному складанні протоколів на матерів дітей, які вчинили цькування в закладі освіти.

Проте, навіть судова статистика не відображає дійсний стан розгляду справ про булінг, оскільки певний відсоток правопорушень за ст.173⁴ КпАП потрапляє в суд і розглядається в складі матеріалів про адміністративні правопорушення за ст.184 КпАП, нерідко з закриттям справи саме через помилкову кваліфікацію діяння.

Судовий звіт не конкретизує стан розгляду справ за ч.5 ст.173⁴ КпАП, разом із тим, послуговуючись відомостями ЄДРСР та здійснивши пошук за період з 01.01.2023 до 31.12.2024, можна побачити, що постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01.09.2023 у справі №604/1161/23 накладено штраф 850 грн. на директора ліцею за неповідомлення про булінг та присуджено до стягнення на користь держави судовий збір 536,80 грн.

Іваничівський районний суд Волинської області розглянув справу №156/51/23 та постановою від 13.03.2023 визнав винною директора закладу освіту у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.173⁴ КпАП з накладенням штрафу в розмірі 850 грн. Однак постановою Волинського апеляційного суду від 19.04.2023 постанову суду першої інстанції в частині накладеного стягнення скасовано. Звільнено керівника закладу освіти від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КпАП у зв’язку із малозначністю вчиненого діяння та вирішено обмежитись усним зауваженням.

Аналогічну справу за №609/1134/23 розглянув Шумський районний суд Тернопільської області, про що винесено постанову від 02.11.2023.

І такий огляд можна продовжити справами, розглянутими судами у 2024 році, наприклад — постанова Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.01.2024 у справі №201/15361/23 (закрито у зв’язку зі збігом строку притягнення до адміністративної відповідальності).

Миронівський районний суд Київської області постановою від 5.03.2024 у справі №371/257/24 вирішив звільнити керівника закладу освіти від адміністративної відповідальності, передбаченої ч.5 ст.173⁴ КпАП, оголосивши йому усне зауваження.

Як бачимо практика розгляду справ про персональну відповідальність керівника за неповідомлення про булінг органам поліції упродовж доби з моменту отримання відповідної заяви, непоодинока, і дещо більша ніж наведена в статистиці деяких платформ, ніж проаналізована на прикладах з ЄДРСР.

— Які тенденції демонструє судова практика у таких справах? Чи працюють чинні норми на те, аби зменшити статистичні дані, за якими щороку відкривають близько 100 справ щодо булінгу в українських школах.

— Усталеним можна вважати підхід судів, які під час розгляду протоколу не встановлюють чи дійсно мав місце факт булінгу, це не є предметом розгляду діяння, що передбачене ч.5 ст.173⁴ КпАП. Для кваліфікації за цією статтею достатньо встановити обґрунтованість підозри щодо наявності булінгу і відповідно неповідомлення про це керівником закладу освіти.

У судових рішеннях наголошується, що суб’єкт зазначеного правопорушення зобов’язаний в разі надходження заяви про вчинення дій, які підпадають під ознаки булінгу, протягом доби повідомити органи Національної поліції, а не самостійно, на свій розсуд чи колегіально, встановлювати наявність факту булінгу і залежно від результатів — здійснювати таке повідомлення.

Разом з тим, дійсно, можу відзначити тенденцію зменшення випадків оформлення органами поліції адміністративних матеріалів стосовно приховування випадків булінгу керівниками закладів освіти порівняно з першими роками дії антибулінгового закону. Причини різні та включають усвідомлене розуміння потреби керівника реагувати в ситуації булінгу, невідворотності персональної відповідальності за приховування.

Нерідко заявники оминають заклад освіти повідомленням про булінг, особисто звертаючись до інших суб’єктів реагування, що виключає обов’язок директора повідомляти поліцію про факт булінгу. Думаю, що на зменшення кількості таких проваджень вплинула і якість оформлення матеріалів поліцією, оскільки раніше можна було зустріти випадки ініціювання притягнення до відповідальності класного керівника, завучів, заступників із виховної роботи, які не є суб’єктами відповідальності за ч.5 ст.173⁴ КпАП.

«Шкільні війни», на жаль, не зникли в умовах воєнного стану»

— На вашу думку, чи достатньо поінформовані сьогодні про свої права та обов’язки учасники освітнього процесу для того, аби вчасно розпізнавати булінг та протидіяти йому?

— На моє переконання, недостатньо. Це також підтверджує  зміст Концепції  безпеки закладів освіти, схваленої розпорядженням КМУ від 7.04.2023 №301-р. З поміж проблем, які потребують розв’язання, Урядом відзначено низький рівень безпеки закладів освіти та організації безпечного освітнього середовища в Україні, що є наслідком низки факторів, один з яких — недостатній рівень обізнаності учасників освітнього процесу про їх права, обов’язки та відповідальність.

Маючи п’ятирічний досвід надання професійної правничої допомоги саме у справах про булінг та з питань відшкодування шкоди, завданої травмуванням дитини у закладі освіти, сушу констатувати, що ситуація з рівнем компетентної обізнаності учасників освітнього процесу значно не покращилася. Слово «булінг» увійшло в повсякденний лексикон, але нерідко його застосовують до будь-якого конфлікту за участі дитини, навіть не пов’язаного з освітнім процесом.

Досить показовою є наведена статистика в частині 60 закритих справ (з 285 розглянутих у 2023 році) у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Причиною може бути продовжуване нерозуміння особами, що складають протокол, суті цькування учасників освітнього процесу та характерних ознак булінгу а також помилки при його оформленні, такі як неконкретизація суб’єктного складу сторін булінгу та епізодів насильства, місця їх вчинення, недоведеність вини особи та відсутність належних доказів у складі матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

— Які ініціативи чи проекти розробляються сьогодні, аби зрештою увести нульову толерантність до проявів булінгу? Наприклад, освітній омбудсмен вважає, що необхідно посилити відповідальність за вчинення булінгу.

– «Шкільні війни», на жаль, не зникли в умовах воєнного стану. Більш того, прояви насильства в освітньому процесі видозмінюються, осучаснюються з розвитком цифрового середовища, транскордонної взаємодії, спостерігається тенденція проявів групового цькування дітей, які перемістилися в межах країни чи за кордон, а також збільшення випадків пасивного цькування у вигляді ігнорування чи бойкотування.

Національні органи повинні забезпечити «нульову терпимість» до будь-якого насильства чи жорстокого поводження в закладах освіти, включаючи відповідні кримінально-правові, цивільні, адміністративні та професійні заходи. Це підхід, висловлений ЄСПЛ у справі «F.O. v. Croatia» (№ 29555/13 від 22.04.2021) з приводу цькування учня вчителем у державній школі.

Нині на розгляд Верховної Ради внесено проект закону про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання насильству та унеможливлення жорстокого поводження з дітьми (№6393-д). У жовтні минулого року документ прийнято за основу із скороченням строку підготовки та включено до порядку денного поточної сесії парламенту.

Щодо нововведень, з урахуванням окресленої проблематики, підтримую необхідність внесення змін у частині конкретизації поняття булінгу, кола учасників (сторін) цькування зі зняттям вікового обмеження до 18 років, розширення сфери суспільних відносин осередками дитячого дозвілля, а також урегулювання міжвідомчої взаємодії суб’єктів реагування в ситуації булінгу.

На мою думку, ініційовані нині законодавчі зміни з посилення міри відповідальності, не призведуть до очікуваного результату, адже викорінити проблему булінгу в закладах освіти шляхом боротьби лише з наслідками не вдасться, зосереджувати зусилля слід на протидії та запобіганню. Учасники освітнього процесу мають змінити ставлення, припинити толерувати будь-які прояви насильства, включаючи «невдалі жарти», «педагогічний гнів» та «шкільні традиції» з елементами висміювань, образ, побоїв.

Варто враховувати, що найбільше проявів агресії — у підлітків, і саме до 16 років відповідальність за вчинене цькування покладається на батьків (законних представників) дитини. Чи усвідомлює відповідальність за насильницький вчинок дитина, яка інколи не обізнана про виклик батьків до суду та застосовані міри покарання — залишається відкритим питанням.

Окреслюючи посилення міри відповідальності для педагогічних працівників, які вчинили булінг, вважаю, що існуючих різновидів юридичної відповідальності наразі достатньо. Мова не лише про штраф чи громадські роботи, а й про ризик застосування дисциплінарного стягнення у виді догани чи звільнення, зокрема, за аморальний проступок, а також стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої цькуванням. Звісно, що в такому ланцюгу заходів реагування та притягнення до відповідальності учасники освітнього процесу потребують професійної правничої допомоги адвоката.

Нещодавно освітнім омбудсменом було висловлено пропозицію щодо збільшення строків притягнення до відповідальності осіб у справах про адміністративні правопорушення за ст.173⁴ КпАП. Ураховуючи звітні дані щодо кількості закритих судами проваджень у справах про булінг з причини закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності, що складає менше 10% від загальної кількості тих, які перебували на розгляді у 2023 році, вважаю доцільним пріоритезувати підготовку фахівців органів поліції задля якісного документування випадків булінгу та належного оформлення протоколів, що б виключало їх «статистичне» складення та послідуюче повернення на дооформлення.

Нерідко через юридичні дефекти матеріалів справи відбуваються невиправдані затримки розгляду, суди закривають провадження за недоведеністю складу правопорушення, адже збір доказів покладається саме на органи поліції, суд не перебирає на себе таких повноважень.

Натомість збільшення тривалості строку притягнення особи до адміністративної відповідальності відтермінує застосування до особи заходів дисциплінарного впливу й можливість стягнення з неї матеріальної чи моральної шкоди. Адже в більшості випадків саме постанова суду про визнання особи винною у вчиненні булінгу є основним доказом у послідуючих дисциплінарних провадження, трудових спорах чи цивільних справах про відшкодування шкоди.

Інтерв’ю опубліковано у виданні «Закон і Бізнес».

Автор публікації: Лариса Гретченко

Лариса Гретченко

Голова Комітету НААУ з питань сімейного права

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.